Це страшно зізнатись. Навіть подумати. Але такі фантазії виникають у багатьох людей, які тривалий час живуть із приглушеним болем. Їх ніхто не бачить. Їхній біль — тихий. Їхні сльози — внутрішні.

Іноді щастя — не про глобальні зміни. А про маленькі дії, які повертають тобі себе. Це не рецепт, а можливість нагадати: ти живий(а). І це вже багато.

Багато людей живуть поруч, не відчуваючи тепла. Сплять в одному ліжку, але емоційно — на різних планетах.

Це фраза, яку не часто наважуються сказати вголос. Але вона звучить. Часто — крізь сльози, сором і нерозуміння, що з тобою не так.

Людина функціонує: працює, розмовляє, наче «живе далі». Але насправді — не живе. А виживає.

Багато людей — особливо жінок — звертаються до нас із дуже знайомим відчуттям: вони втомились бути тими, кого «зручно» любити. Це не...