Це страшно зізнатись. Навіть подумати. Але такі фантазії виникають у багатьох людей, які тривалий час живуть із приглушеним болем. Їх ніхто не бачить. Їхній біль — тихий. Їхні сльози — внутрішні.

Іноді щастя — не про глобальні зміни. А про маленькі дії, які повертають тобі себе. Це не рецепт, а можливість нагадати: ти живий(а). І це вже багато.